У відвертому інтерв’ю тренерка Руслана Почтарьова згадує свої перші кроки у професії, труднощі початку, підтримку наставників, а також розповідає, як формувалася її методика та що допомогло їй вирости до рівня тренерки, якій довіряють батьки та діти.
Як відбувся ваш перший крок у професію після навчання?
Перший крок був дуже природним. Ще студенткою я почала тренувати дітей, поєднуючи свої тренування з їхніми. Я відчувала, що маю знання та досвід, щоб працювати з молодшими спортсменками. Тренерство прийшло легко і стало продовженням мого спортивного шляху.
Де ви почали працювати вперше?
У своїй рідній школі. Мені довірили першу групу дівчаток, і я одразу зрозуміла, наскільки важливо створити атмосферу довіри, поваги і стабільності — це фундамент роботи з дітьми.
Які труднощі виникли на старті тренерської діяльності?
Найбільша трудність — це відповідальність. Розумієш, що працюєш з дитиною не лише як тренер, а як людина, яка впливає на її характер, емоції, розвиток. Було непросто вибудувати комунікацію з батьками та водночас утримувати дисципліну. І, звичайно, потрібно було заслужити авторитет — він не приходить миттєво.
Хто став вашою опорою на початку?
Родина. Вони вірили в мене завжди. А професійно мене підтримували тренер Вікторія Олексіївна та хореограф Феофан Григорович. Вони підказували, допомагали будувати тренувальний процес і спрямовували у правильному напрямку.
Які навички довелося освоїти одразу?
Педагогіку в найпрактичнішому її прояві. Тренер повинен чути дитину, розуміти її можливості, емоційний стан. Я вчилася структурувати заняття, планувати навантаження, правильно дозувати складність. І, звісно, шукати баланс між вимогливістю та підтримкою.
Що найбільше запам’яталося з вашого першого досвіду роботи?
Емоції дітей на їхніх перших змаганнях. Їхні очі, повні хвилювання і щастя. Перші перемоги, перші подолані труднощі — ці моменти переконали мене, що я обрала правильну професію.
Які успіхи ваших вихованок стали ключовими у вашому професійному зростанні?
Їхні медалі, перемоги, виконання нормативів Кандидатів у майстри спорту України. Кожен результат доводив: моя методика працює. Це був найбільший стимул рухатися вперед.
Чи змінився ваш тренерський підхід з роками?
Так. Раніше я була більш суворою. З роками зрозуміла, що потрібен баланс. Зараз я адаптую тренування під кожну дитину, враховую емоційний стан, додаю більше хореографії та творчості. Діти розкриваються там, де вони не бояться помилок.
Як ви знаходите підхід до різних дітей?
Через повагу і діалог. Я багато говорю з дівчатами, пояснюю, слухаю їх. Моя задача — не просто навчити елементів, а допомогти сформувати внутрішню силу.
Яке навчання допомогло вам стати кращою тренеркою?
Семінари, курси, майстер-класи, спостереження за тренуваннями національної збірної України. Я постійно аналізую роботу найкращих тренерів світу, вивчаю нові техніки, методики й активно впроваджую їх у свої заняття.
Які помилки початку кар’єри ви перетворили на досвід?
На старті я була занадто вимогливою. Тепер знаю: дисципліна важлива, але дитина має відчувати підтримку і розуміння. Я навчилася пояснювати, а не просто вимагати. Цей підхід дав набагато кращі результати.
