Українка Олена Грицингер — підприємиця, менторка та мама двох дітей — представить Україну у фіналі міжнародного конкурсу Ms Universe World International. Вона відверто розповіла про своє дитинство, формування характеру та досвід, який допоміг їй стати впевненою жінкою і реалізувати себе.
Де Ви народилися та яким було Ваше дитинство?
Я народилася в невеликому містечку з символічною назвою Нью-Йорк поблизу Донецька. Сьогодні його фактично вже не існує, але для мене це місце назавжди залишиться точкою внутрішньої опори.
Моє дитинство припало на непрості 80–90-ті роки, коли багатьом сім’ям доводилося виживати в умовах дефіциту та нестабільності. Але я пам’ятаю його як щасливе. Це, мабуть, найбільша заслуга моїх батьків — вони зуміли створити атмосферу тепла, гри та віри навіть у складних обставинах.
У нас була дача, тварини, багато простих, але дуже живих моментів. Ми з сестрою допомагали батькам, але це ніколи не відчувалося як обов’язок — швидше як гра, у якій нас вчили відповідальності, праці та цінності результату.
З дитинства я винесла дуже важливу установку: не зупинятися в складностях і не входити в позицію жертви. Я бачила приклад батьків, які не скаржилися, а просто робили й рухалися вперед. І саме тоді у мене сформувалося вміння мріяти, ставити цілі й шукати шляхи їх досягнення — навіть якщо прямого шляху не видно.
Моє дитинство навчило мене дивитися на життя з вірою та внутрішнім ресурсом. І за це я безмежно вдячна своїй родині.
Так, яким було моє дитинство? Загалом я вважаю, що воно було дуже щасливим, незважаючи на всі труднощі. Коли ми переїхали до Донецька, у п’ятому класі, я пішла в нову школу — і це стало для мене справжнім випробуванням. Велике місто, нові діти, зовсім інше середовище. Мені знадобилося приблизно два роки, щоб відчути себе своєю, знайти своє місце.
Дуже допоміг тоді Палац піонерів, який був поруч. Оскільки в мене не було багато друзів, я почала ходити туди на всі можливі гуртки. Фактично це став мій другий дім: школа — і друга половина дня там. Саме там я формувала дружні зв’язки, розвивалась і вчилася дуже багатьом речам.
Там нас навчали ставити цілі. Наприклад, на гуртку в’язання ми визначали, скільки речей хочемо зробити за рік, і досягали цього. Наприкінці року були підсумкові конкурси, які я часто вигравала. І дуже часто я перевиконувала свої ж цілі.
Саме в цей період я навчилася дисципліни, формування цілей і вмінню отримувати задоволення від процесу. Тому я була і мрійницею, і цілеспрямованою. У мене завжди було багато мрій, але я обирала лише частину з них — і саме до них системно йшла.
Якою дитиною Ви були — більше мрійницею чи цілеспрямованою?
Я була і мрійницею, і цілеспрямованою. У мене завжди було багато мрій, але якщо я обирала, до якої йти, то це були лише 5–10% з них — і саме до них я рухалася системно. Тому навіть не можу сказати, чого в мені було більше.
Чи відчували ще змалку інтерес до краси, естетики або творчості?
Так, цей інтерес був із самого дитинства. Навіть коли я була маленькою і гралася ляльками, для мене вже було важливо, щоб усе виглядало красиво й естетично.
Багато в чому це від мами. Вона завжди хотіла, щоб я виглядала гарно — у мене були дуже красиві сукні, костюми, особливо новорічні. Я завжди виділялася серед інших дітей завдяки цим образам. Мама навіть сама створювала деякі речі — і навіть зараз вони виглядали б дуже актуально.
Навіть у грі з ляльками ми створювали справжній «фешн» — шили для них одяг, продумували образи. Це сформувало в мені відчуття стилю, балансу, естетики.
Що стосується творчості — вона була всюди. Незважаючи на те, що батьки працювали на заводі, вони були дуже творчими людьми. І вся наша сім’я така. Дідусь також був творчою людиною.
Тому це був не просто інтерес — це було моє життя. Все, що я робила, було пронизано творчістю. І це залишається зі мною досі. Творчість — невід’ємна частина мого життя.
Хто найбільше вплинув на формування Вашого характеру та впевненості?
Це складне питання, тому що я не можу виділити одну людину. Це був мікс: батьки, вчителі, оточення, життєві ситуації.
Дуже сильний вплив мав переїзд до Донецька. Я була дівчинкою з невеликого селища, а потрапила в обласний центр, у школу, де навчалися діти з заможних і статусних сімей. Це сильно вдарило по моїй самооцінці. Спочатку я була дуже закрита, майже ні з ким не спілкувалася.
Поступово я почала знаходити своє місце через навчання — я добре вчилася і могла допомагати іншим. Це дало мені впевненість. Також були вчителі й однокласники, які підтримували мене.
Але величезну роль відіграв саме Палац піонерів. Там було середовище за інтересами. Якщо це гурток — то всі там об’єднані спільною справою. Це створює дуже підтримуюче середовище.
У нас була здорова конкуренція — ми змагалися не один з одним, а з собою вчорашніми. І це дуже правильно формує мислення.
Також там були чудові викладачі. І я завжди могла обирати, куди ходити. Якщо не подобалося — просто не продовжувала. Це теж формувало усвідомленість.
Це середовище допомогло мені розвивати різні навички — танці, музику, шиття. І кожен маленький успіх додавав впевненості.
Можливо, саме звідти й пішов мій інтерес до психології, адже ще зі школи я підтримувала інших і допомагала їм розібратися в собі.
Чи були у дитинстві моменти, які сформували Ваше ставлення до себе як до жінки?
Дуже великий вплив мала мама. Вона гарно вдягалася, робила макіяж, і я хотіла бути схожою на неї. Вона не забороняла мені експериментувати з косметикою, навпаки — допомагала зрозуміти, що мені підходить.
Вона навчила мене підкреслювати свої сильні сторони, пишатися собою. І це дуже цінно.
Водночас я розумію, що навички цінувати себе мені тоді трохи не вистачило. Особливо це проявилося у стосунках у більш дорослому віці. І саме це привело мене до роботи з жінками — щоб вони не потрапляли в аб’юзивні стосунки і вміли відчувати свою цінність.
Також дуже вплинув гурток «Мельпомена» — театр мод у Палаці піонерів. Там з нас буквально формували впевнених дівчат. Керівниця гуртка була для нас як друга мама. Вона вкладала в нас дуже багато — знання, впевненість, відчуття себе.
Але зараз я розумію, що тоді не вистачало психологічної підтримки. Сьогодні це вже є — психологи, коучі, супровід. І це дуже важливо.
Цей досвід дав мені багато — він допоміг сформувати мою жіночність і бажання передавати це іншим.
