Психологиня, кандидатка психологічних наук Ірина Тичина розповідає, коли приходить розуміння безповоротності матеріальних втрат – оселі, одягу, побутових речей, всього того, що ще нещодавно робило життя комфортним. Як за таких умов зберігати спокій і не впадати у відчай? За що подумки триматися, щоб жити далі?
- “У мене немає дому, але я і мої рідні живі. Живі – отже, все решта теж буде. Цю думку варто повторювати собі як мантру, бо життя – найголовніша цінність.
- У мене немає дому, але поряд є люди, важливі для мене. Це означає, що є спілкування, є стосунки – головні речі, які складають емоційний зміст життя. І саме у взаємодії, спілкуванні, контакті з іншими можна черпати енергію і сили.
- У мене немає дому, але я можу мріяти, будувати плани, визначати ближню і далеку перспективу. Це означає, мати точку відліку “тут і тепер”, дивитися вперед і не озиратися назад. Тому що є речі й події, які неможливо змінити і неможливо повернути назад. Однак можна фокусувати увагу на тому, що вдалося зберегти і що можна зробити сьогодні та у майбутньому”.
Матеріал за даними ТСН