Вони починали з пісні-подарунка на родинне свято, а сьогодні збирають зали, підкорюють TikTok і впевнено формують власне звучання. Дует THE BLOSSOM – це історія про ріст, сміливість і внутрішній зв’язок, який відчувається з перших нот.
Їх назва символізує цвітіння – і цей процес відбувається просто на наших очах. Від перших хвилювань на сцені до вірусного каверу на «Кольорову», від дитячого гурту «Karamelky» до сольних концертів і мільйонних переглядів – вони крок за кроком вибудовують свою музичну історію.
Про спонтанний старт, хейт і підтримку, TikTok-феномен, найособистішу пісню та той самий «блютуз-конект» між близнючками – читайте в інтерв’ю з THE BLOSSOM.
– Розкажіть, як з’явився дует THE BLOSSOM? Це була спільна мрія з дитинства чи спонтанне рішення?
Насправді це було спонтанне рішення. Ми хотіли зробити подарунок на весілля Софіїній хресній – і цим подарунком мала стати пісня. Після цього ми зрозуміли, що хочемо рухатися у напрямку вокалу, хоча спочатку в нас багато чого не виходило. Протягом року ми вчилися, дізнавалися про вокальні фішки, працювали над собою.
У 10 років у нас з’явилася перша назва гурту – «Karamelky». На той час вона відповідала нашому віку. Але коли ми підросли, зрозуміли, що хочемо змін. Назва здавалася нам занадто дитячою, тому ми обрали те, що символізує розвиток, цвітіння і ріст — так з’явився дует THE BLOSSOM. Саме після цього почалася наша більш професійна музична кар’єра.
– Чи відчували ви, що формат близнючок стане вашою унікальною фішкою на сцені?
Якщо чесно, ми це відчували майже завжди, але з часом почали усвідомлювати ще глибше. З дитинства ми звикли все робити разом – навчатися, мріяти, підтримувати одна одну. Тому, коли вийшли на сцену, цей внутрішній зв’язок просто природно перенісся у музику.
На сцені між нами справді є особливий «блютуз-конект». Нам іноді навіть не потрібно домовлятися словами – достатньо погляду, руху чи інтонації, щоб зрозуміти, що робити далі. Якщо одна трохи хвилюється, інша одразу це відчуває і підхоплює енергію. Ми ніби тримаємо баланс удвох.
Ми розуміємо, що формат близнючок це наша особливість, але для нас це не лише «фішка», а великий ресурс. Бо за ним стоїть довіра, підтримка й відчуття плеча поруч. І на сцені це дуже відчувається.
– Яким був ваш перший виступ, і чи пам’ятаєте момент, коли зрозуміли: «ми – артистки»?
Наш перший виступ був у Трускавці з піснею «Школа». Нам тоді було 10 – 11 років, і це було дуже страшно – здавалося, що хвилюємося найбільше з усіх.
А момент, коли ми по-справжньому відчули себе артистками, стався минулого літа під час виступу на Ясниському кар’єрі. Саме тоді ми усвідомили, що сцена – це наше.
– Ваш кавер на пісню «Кольорова» Скрябіна став вірусним – як виникла ідея саме цієї композиції?
Ми довго шукали матеріал для наступного релізу. Хотілося знайти щось знайоме для широкої аудиторії, але таке, що дозволить нам проявити власний стиль і звучання. Ми не хотіли просто «переспівати» відому пісню – для нас було важливо переосмислити її, додати нову емоцію, новий настрій.
Ідею запропонувала наша продюсерка, і коли ми повернулися до «Кольорової» Скрябін, то відчули, що ця пісня має особливий потенціал. Вона ніби проста й нейтральна на перший погляд, але водночас дуже щира й тепла.
– Чи отримували ви реакцію від слухачів старшого покоління, які добре знають творчість Скрябіна?
Так, реакцій було дуже багато – і вони були дуже різними. Ми розуміли, що торкаємося пісні, яка для багатьох є особливою, навіть символічною. Тому очікували, що не всі сприймуть нове прочитання однозначно.
Нам писали як слова підтримки, так і доволі різкі коментарі – що ми «зіпсували пісню», що «цю композицію неможливо переспівати», що вона «не для дівочих голосів». Спочатку це було непросто читати, адже ми вкладали в роботу щирість і повагу до оригіналу. Але з часом ми зрозуміли, що будь-який помітний проєкт викликає дискусію. І якщо люди емоційно реагують – значить, ми змогли їх зачепити. Це стало для нас уроком внутрішньої стійкості.
– Як ви самі пояснюєте феномен цього «вистрілу»?
Для нас це поєднання емоцій та впізнаваності. Пісня дуже проста і щира, її легко запам’ятати з першого разу. І, мабуть, її настрій співпав із тим, що зараз шукають люди – щось легке, світле і емоційне.
– Пісня «Боса» звучить дуже атмосферно – яка її історія та настрій?
«Боса» – одна з найбільш особливих пісень для нас. Вона дуже засіла в серці, хоча ми навіть не можемо до кінця пояснити чому. Можливо, тому що її головний сенс – не здаватися та йти до своєї цілі, попри труднощі.
– «Фіалка» стала TikTok-хітом. Ви одразу відчували її віральний потенціал чи це стало сюрпризом?
Насправді ми одразу відчували, що в цій пісні є потенціал, бо вона звучала дуже «тіктоківською», і саме там ми завжди отримували найбільший фідбек. Але великим сюрпризом для нас стали Instagram і Facebook – ми не робили на них основну ставку, проте відео з «Фіалкою» там теж почали активно набирати перегляди. Це було дуже неочікувано.
– Як TikTok вплинув на вашу популярність і концертні запити?
TikTok дав нам велику впізнаваність. Люди почали підходити на вулиці, просити сфотографуватися, з’явилися фан-сторінки, і це дуже приємно. Тому зараз TikTok – це особлива частина нашої історії і соцмережа, яку ми найбільше боїмося втратити.
– Яка з ваших пісень найбільш особиста для вас?
Найбільш особливою для нас є «Боса». Вона дуже глибоко відгукується всередині й постійно нагадує про силу не здаватися та йти до своєї мрії.
– Ви вже даєте сольні концерти – як змінилося відчуття сцени після перших великих виступів?
На початку виступи на великих сценах були дуже хвилюючими, адже для нас це був новий досвід і велика кількість глядачів. Але ми виступали майже щодня, тому досить швидко звикли. На першому сольному концерті ми показали все, що вміємо: енергетику, емоції та щире задоволення від музики. Це був один із найкращих моментів у нашому житті.
– Який момент на концертах був найбільш емоційним для вас?
Концерт на Ясниському кар’єрі став для нас найемоційнішим у хорошому сенсі. Це був той виступ, коли все ніби зійшлося в одній точці – атмосфера, люди, звук, наш внутрішній стан. Ми вийшли на сцену з хвилюванням, але вже з перших секунд відчули, що публіка дуже відкрита й тепла.
Найсильніший момент стався тоді, коли ми почули, як люди почали співати разом із нами. Спочатку це було ледь помітно, а потім – усе голосніше й голосніше. У якийсь момент ми просто переглянулися між собою і зрозуміли: нас знають. Наші пісні живуть не тільки в наших телефонах чи навушниках слухачів – вони звучать вголос, у серцях людей.
Це було неймовірне відчуття – адреналін, легкий шок і величезна радість одночасно. Ми вперше відчули себе на сцені по-справжньому «вдома», без страху, без зайвого напруження. З’явилася впевненість і розуміння, що ми на своєму місці. Саме тоді прийшло усвідомлення: сцена – це не просто виступ, це діалог із людьми, які відгукуються на твою музику. І це один із найцінніших моментів у нашій історії.
– Чи є у вас особливий ритуал перед виходом на сцену?
Так, перед виступом ми з Настею робимо дихальні вправи та молимося, щоб заспокоїтися і налаштуватися. Це справді допомагає. А ще ми віримо, що найбільше нам допомагає Господь, який благословляє нас на подальші кроки в нашому житті і творчості.
