За час повномасштабного вторгнення громада передала понад 290 мільйонів гривень допомгу ЗСУ.
Голова Сокільницької громади Тарас Сулимко вчергове передав допомогу на фронт — і це лише один з безлічі прикладів безперервної підтримки українського війська з боку мешканців громади. В інтерв’ю він розповів про масштаб підтримки Збройних сил України від початку повномасштабного вторгнення, про унікальні види допомоги, роль мешканців, міжнародних партнерів, виклики у роботі та найемоційніші спогади з поїздок на передову.
Скільки допомоги ваша громада надала Збройним силам України від початку повномасштабного вторгнення?
— Близько 300 мільйонів гривень виділено з бюджету за ці роки на закупівлю необхідного для фронту. Крім того, передано 330 автомобілів та відремонтовано 132. Але це тільки те, до чого дотична влада. Неможливо порахувати все, чим допомогла громада загалом.
Які саме види допомоги найчастіше передавали — гуманітарну, технічну, фінансову чи іншу?
— Різну. Надаємо перевагу засобам знищення ворога та захисту наших воїнів. Це дрони різного типу — розвідувальні й ударні, автомобілі, РЕБи, оптика, маскувальні сітки. Це спеціальна техніка для саперів і морських піхотинців. Ми закуповували навіть човни. Величезний асортимент, список займе не одну сторінку.
Яку роль у цьому процесі відіграють жителі громади?
— Роль мешканців громади є ключовою. Майже в кожній родині є воїн, і часто не один. Наші односельці розуміють пріоритети й роблять усе можливе, щоб допомогти фронту.
Як громада залучає кошти для допомоги фронту?
— Громада — це всі люди, які проживають на її території. Хтось організовує збори, хтось донатить, хтось ремонтує техніку, а хтось плете сітки. Це бізнес, який платить податки, і з цих податків наповнюється бюджет. Це громадські організації, які долучаються. До прикладу, кілька днів тому на Курський напрямок поїхали 30 FPV-дронів, наданих ГО «Добродій». Громада — це взаємодія всіх з усіма.
Чи вдається вам знаходити зовнішні джерела фінансування — наприклад, міжнародні гранти, благодійні фонди або бізнес–партнерів?
— Так, ми співпрацюємо з європейськими благодійниками. Польща, Литва, Німеччина — від фондів, громадських організацій і громадян цих країн ми отримуємо найбільшу допомогу. Як приклад — німецька ГО Rhein-Dniproпередала на фронт через нашу громаду понад 40 автомобілів і дві фури сонячних панелей. Це величезний обсяг допомоги, дякую їм щиро.
Чи передавали мешканці громади допомогу особисто — безпосередньо на передову?
— Так, у громаді надзвичайно велика волонтерська спільнота, яка діє і допомагає незалежно від сільської ради. Ми співпрацюємо і часто виручаємо один одного, якщо потрібно терміново щось довезти бійцям.
Чи підтримує громада родини військових, які служать на фронті? Якщо так — як саме?
— Ми намагаємось допомогти всім, хто звертається до нас за допомогою. Але, вочевидь, допомога має бути більшою, бо кожен з нас у неоплатному боргу перед тими, хто нас захищає, і перед їхніми родинами теж.
Чи відчули ви зміни в інтенсивності донатів та зборів на ЗСУ у 2025 році порівняно з попередніми роками?
— Я можу відповісти лише за обсяг допомоги бюджетними коштами, які формуються з податків:
2022 — 70 млн грн
2023 — 80 млн грн
2024 — 100 млн грн
2025 — вже 40 млн з початку року.
Сокільницька громада — перша в області за обсягом надання допомоги війську.
Чи були випадки передачі нестандартної або унікальної допомоги, яка справді вразила військових?
— Кожна закупівля — це те, чого потребує конкретна бригада, ми купуємо за попереднім запитом. З нестандартних закупівель — моторні човни і техніка для риття окопів.
Чи залучаєте молодь громади до волонтерства або організації допомоги ЗСУ?
— Наша молодь свідома і самоорганізована, вона об’єднується у волонтерські групи й спільноти. Якщо ми говоримо про школярів — так, влада бере участь в організації ярмарків, концертів та інших заходів, у результаті яких діти долучаються до допомоги фронту.
Як війна вплинула на згуртованість громади?
— Нас захищають понад чотириста воїнів — мешканців нашої громади. Тож громада об’єднана, бо всі ми маємо спільну мету — зберегти Україну. Багато наших односельців загинули та зникли безвісти. Спільна біда і спільний ворог об’єднує більше, ніж спільна радість. На превеликий жаль, зараз маємо спільну біду у вимірі всієї держави.
Які найбільші виклики довелося подолати під час організації допомоги армії?
— У організації допомоги завжди важлива швидкість її надання. Від отримання запиту до закупівлі й відправки на фронт ми втрачаємо час — на процес, на пошук потрібного, на бюрократичні процедури згідно з законодавством. Але ми всіма силами намагаємось цей час скоротити, бо ціна кожного додаткового дня є надто високою — життя бійців.
Яка історія з допомоги фронту найбільше запам’яталася вам особисто?
— Їх багато, таких історій. Кожна поїздка на «нуль» — це окрема історія. Найбільше запам’ятався авіаналіт під Попасною, де ми потрапили під авіабомби з напалмом. Але й кожна ніч на «нулі» під звуки розривів артилерійських снарядів теж запам’яталася, повірте. Багато пам’ятається доброго, і головне — це зустрічі з воїнами. Це обійми, це їхні очі, це радість і смуток водночас.
Ми у величезному боргу, ми завдячуємо їм своїми життями. Наша громада буде робити все можливе і неможливе, щоб їм допомогти. Єдина надія України, єдиний наш щит від ворога — це наша армія.
